Що таке Мінські угоди? 

Це комплекс документів, розроблених з метою припинення військового конфлікту на сході України у 2014 році. Обговорення заходів щодо врегулювання кризи та підписання домовленостей проходило у Мінську, через що угоди отримали свою назву. До них відносять два документи.

Перші Мінські угоди («Мінськ І») були підписані у столиці Білорусі на 05 вересня 2014 року після сумнозвісних подій в Іловайську.

Угоду, повна назва якої «Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України Петра Порошенка та ініціатив Президента Росії Володимира Путіна», підписали учасники Тристоронньої контактної групи (другий президент України Леонід Кучма, посол РФ в Україні Михайло Зурабов, представник ОБСЄ Гайді Тальявіні) та керівники так званих "ЛДНР" (Олександр Захарченко та Ігор Плотницький). Після 18.00 цього ж дня мав розпочатись режим тиші, а бойові дії – припинитись…

Мінський протокол складався з 12 пунктів, серед яких було ухвалення Закону про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, забезпечення проведення дострокових місцевих виборів, виведення незаконних збройних формувань, військової техніки, бойовиків і найманців з території України, звільнення заручників і незаконно утримуваних осіб.

У ніч на 20 вересня 2014 року в Мінську був ухвалений меморандум про припинення вогню, зупинці на поточній лінії зіткнення і встановлення 30-кілометрової зони безпеки в Україні.

Проте, перемир’я не вдалося досягти. Тоді бойові зіткнення тривали у Донецькому аеропорті, а потім і в Дебальцевому.

У лютому 2015 року Україна зазнала ще однієї поразки в Дебальцевому. Щоб уникнути просування російських сил вглиб України, наступним кроком у процесі мирного врегулювання ситуації на Донбасі стало підписання Контактною группою у складі представників України, Росії, ОБСЄ і невизнаних Донецької й Луганської «республік», так званого «Комплексу заходів щодо імплементації Мінського протоколу», який пізніше став відомим як «Мінські угоди II».

«Мінськ І» і «Мінськ II» включали положення щодо заходів безпеки, такі як припинення вогню, відведення важкого озброєння від лінії зіткнення, роззброєння воєнізованих формувань. Також були передбачені політичні дії, такі як проведення місцевих виборів за українським законодавством на так званих сепаратистських територіях, а також закріплення певної автономії за ними. Домовленості також передбачали відновлення українського контролю над кордоном між захопленими територіями і Росією. Але закріпивши вигадку Кремля про те, що ці території нібито діють самостійно, Мінські угоди принижували Україну. Окупований Росією Крим був виключений з угод.

Позитивним результатом стало встановлення хиткого перемир’я, часткове відведення сил від лінії зіткнення, пом’якшення людських страждань і поява теоретичної перспективи досягти більш стійкого вирішення конфлікту в майбутньому. Для критиків Мінських угод навіть тоді було зрозуміло, що це був лише інструмент Путіна закріпити заморожений конфлікт, який би дав Росії різні можливості розширити контроль над Україною і саботувати її подальший прогрес.

Реалізація Мінських угод

З 2014 року виконання "Мінська" неодноразово продовжувалося через загострення збройного конфлікту та розбіжності сторін за багатьма пунктами. Імплементацію угод обговорювали на рівні Тристоронньої контактної групи та на зустрічах у нормандському форматі.

Учасникам вдалося досягти домовленостей щодо встановлення 30-км зони безпеки, моніторингу ОБСЄ, відведення озброєнь з низки населених пунктів, було розпочато процес обміну полоненими.

Також Верховною радою було визначено перелік районів Донбасу, де має встановлюватися особливий статус, та ухвалено закон "Про особливий порядок самоврядування в ОРДЛО". Але він де-факто так і не набув чинності через численні розбіжності сторін.

У 2019 році мінський процес активізувався та сторони затвердили "формулу Штайнмаєра".

Її суть полягає в тому, що Донбас має тимчасово набути "особливого статусу" на момент проведення там місцевих виборів, а на постійній основі – після визнання ОБСЄ результатів цих виборів. На саміті "нормандської четвірки" у Парижі сторони підтримали внесення "формули Штайнмаєра" до українського законодавства.

Проте в учасників переговорів залишилися розбіжності – зокрема Україна продовжувала наполягати на тому, що вибори слід проводити лише після виведення збройних формувань та відновлення державного контролю над кордоном. Відповідно до позиції Росії, розпочати повернення контролю за кордоном необхідно наступного дня після виборів.

Головна проблема мінських угод - те, що з моменту їхнього підписання Москва та Київ трактували їх принципово по-різному. Для Москви ці документи - дипломатичний та політичний успіх. Зафіксований у них алгоритм вирішення конфлікту на Донбасі Москва вважає ідеальним для себе. Важливо, що він формально не містить жодних зобов'язань, які мала б виконати Росія: у тексті згадуються лише Україна та "окремі райони Донецької та Луганської областей" (ОРДЛО).

Мінські домовленості фактично не є міжнародним договором - їх не ратифікував ні український, ні тим більше російський парламент. Але Росія зробила максимум для того, щоб "підняти" їхній статус: через кілька днів після підписання "другого Мінська" вона винесла цей документ на обговорення Ради безпеки ООН і провела через цей орган резолюцію на його підтримку.

До речі, у 2022 році за кілька днів до того, як росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Москва про всяк випадок оголосила, що виходить із Мінських угод, про «невиконання» яких усі ці роки журилася.

Мінські угоди були пасткою, яка створила заморожений конфлікт і дала змогу агресору підготуватися до повномасштабної війни, тому до них не можна повертатися. Про це Володимир Зеленський сказав 06 вересня 2024 року під час 50-го міжнародного форуму «Амброзетті» в Італії.

СПРОТИВ ТРИВАЄ…

За матеріалами інтернет ресурсів