Надомна та дистанційна робота у 2026 році: у чому різниця

Надомна та дистанційна робота – це різні форми організації праці, які мають свої особливості та правове регулювання. Від правильного оформлення трудового договору залежить порядок визначення робочого місця, відповідальність сторін і умови виконання роботи. Законодавство чітко розмежовує ці поняття та встановлює різні правила для працівника і роботодавця. Розглянемо ключові відмінності, права та обов’язки сторін при кожному форматі роботи

Надомна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями роботодавця (ст. 60–1 Кодекс законів про працю України, далі – КЗпП).

У разі запровадження надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінено з ініціативи працівника без погодження з роботодавцем у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу. Рішення роботодавця про відмову в наданні згоди на зміну робочого місця з ініціативи працівника має бути обґрунтованим (ст. 60-1 КЗпП).

При виконанні роботи за трудовим договором про дистанційну роботу, про надомну роботу працівник самостійно визначає своє робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому, а роботодавець несе відповідальність за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що передаються працівнику для виконання дистанційної або надомної роботи (ст. 60-1 КЗпП)

Дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ст. 60-2 КЗпП).

У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому (ст. 60-2 КЗпП).

За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу (ст. 60–2 КЗпП).

Порядок і строки забезпечення працівників, які виконують роботу дистанційно, необхідними для виконання ними своїх обов’язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, порядок і строки подання такими працівниками звітів про виконану роботу, розмір, порядок і строки виплати працівникам компенсації за використання належних їм або орендованих ними обладнання, програмно-технічних засобів, засобів захисту інформації та інших засобів, порядок відшкодування інших пов’язаних з виконанням дистанційної роботи витрат визначаються трудовим договором про дистанційну роботу (ст. 60-2 КЗпП).

Трудовий договір з домашнім працівником: роз’яснення Держпраці

Домашні працівники мають право на всі трудові гарантії, передбачені законодавством України, зокрема укладення трудового договору. Договір визначає основні умови роботи, включаючи оплату, режим праці, відпустки та інші права працівника. Також, роботодавець зобов’язаний повідомити податкові органи про прийняття на роботу домашнього працівника

З урахуванням специфіки домашньої праці та особливостей умов, передбачених Кодексом законів про працю України, домашні працівники користуються всіма трудовими правами та гарантіями, зокрема правом на безпечні та здорові умови праці.

Відповідно до ст. 173–3 Кодексу законів про працю України, з домашніми працівниками укладається трудовий договір. Це основний документ, що засвідчує виникнення, зміну та припинення трудових відносин, визначає права й обов’язки сторін, а також є підставою для допуску домашнього працівника до роботи. Роботодавець зобов’язаний повідомити про прийняття на роботу центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Це повідомлення здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може передбачати додаткові права, гарантії, соціально–побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін, крім передбачених законодавством.

Протягом строку дії трудового договору до нього можуть вноситися зміни за згодою сторін, виключно у письмовій формі.

Сторони самостійно визначають необхідність ведення первинної облікової документації та трудової книжки домашнього працівника.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності.  

ДО УВАГИ  відеоролік за посиланням: https://www.instagram.com/reel/DYBuaJ8PRqr/

(Джерело: Держпраці)